"Данієль Штайн, перекладач"

2010-08-15T14:38:40+03:00 2010-08-15T14:38:40+03:00
0
Горожане
+ 370
Аксакал
Нещодавно, за порадою родички, яка хотіла знати мою думку щодо літературного твору та викладених в ньому думок, змушений був прочитати роман Л. Улицької «Данієль Штайн, перекладач».

Зазвичай, автори, що пишуть бестселери, проходять абсолютно поза моєю увагою в книжкових магазинах, але дружина після розмови з родичкою книжку придбала, принесла додому, та пообіцяла само прочитати –цей факт, коли книжка, мов дама «вже лежать і чекають» підштовхнув мене до читання.

В юності художню літературу я читав запоєм, а після 35 особистий інтерес до неї згасає та згасає. Я особисто це пояснюю розвинувшимся у себе смаком до читання богословської та філософської літератури разом з певним штибом публіцистики, в яких на кількох сторінках можна знайти таку кількість думок, що не зустрінеш і в най товстенному романі. Отже, художню книжку став сприймати, та оцінювати, не стільки з боку тієї естетичної насолоди, яку можна з неї отримати, скільки як джерело цікавих думок та поглядів на світ та людину, поданих з незвичного ракурсу, який висвітлює не бачені до того сторони буття.

Остання заувага до мого посту буде в тому, що Л. Улицьку я почав читати майже одразу після закінчення «Музею покинутих секретів» О. Забужко, випускниці філософського факультету університету, та, на моє переконання, найталановитішого сучасного майстра української прози, живого класика української літератури, автора есеїв, наукових робіт з естетики української літератури, автора віршових збірок, публіціста, кандидата філософських наук.

Після читання самобутньої та геніальної роботи О. Забужко моя особиста оцінка твору Улицької була однозначною – Кітч, в усій своїй красі, класичний Кітч, зварений по недолугому рецепту та, скоріше за все з прицілом на якусь літературну премію за підняті в цьому Кітчі питання, які зараз на хвилі в Європі: «єврейське питання», «друга світова війна та жорстокість німців», «голокост», «сталінізм та його викриття», «Ізраїль та відносини євреїв та арабів», «релігійний екуменізм», «гомосексуалізм та терпимість до нього» - хмару тегів можна продовжувати і далі майже до безкінечності, бо майже кожна сторінка цього роману вводить в тему книжки такий тег, в очевидному намірі на те, що кількість цих тегів розширить коло можливих потенційних читачів цього роману та зацікавить можливих видців за Заході, а також критиків пройтись щодо цієї книжки. Отже, кітч не стихійний, а тонко прорахований з економічної точки зору.

Не буду зупинятись на літературних вадах або здобутках роману – це питання мене цікавить щонайменше, а зупинюсь лише на спробах Л. Улицької поставити та вирішити богословські питання.

Нічого нового в цих питаннях побачити тому, хто знайомий хоча б азами православного богослов’я, побачити неможливо. Головних богословських думок авторки, які вона просуває впродовж своєї книжки дві: екуменізм та відхід католицтва та православ’я, як і інших християнських конфесій, від істинного Християнства.

Що таке сучасний екуменізм в розумінні Л. Улицької? Це зведення Бога до ортопраксіі– виключно до соціального служіння та правльних вчинків. Це вираз «не важливо у що і як ти віриш, бо головне тільки те, що і як ти робиш». Це думка про те, що всі конфесії – це штучні людські утворення, які лише віддаляють від Бога і всі вони абсолютно не потрібні, бо головне – це добрі вчинки та терпимість.

Свою думку Л. Улицька обґрунтовує життям головного героя, який, будучи євреєм, під час війни хрестився, став католицьким священником, підчас війни, з ризиком для життя врятував більше 300 людей з одного з єврейських гетто, емігрував до Ізраїлю, заснував там релігійну общину, служив католицькі меси на ідиші, проявляв величезну терпимість до інших віровчень та поведінки людей, був дуже гарною та доброю людиною. При цьому, після створення з цієї людини майже після 300 сторінок морального авторитету, в її вуста вкладуються думки про екуменізм, про помилки в догматах сучасних християн ( зокрема, Троїці не існує, тобто Святий Дух – це видумка, та інші), про відхід церков від Христа, про необхідність всім християнським конфесіям повернутись до первісної іудейської общини перших віків.

Дитячі помилки Л. Улицької навіть філософу початківцю побачити неважко. Але ця «арифметика» філософії здається вищим пілотажем, чимось надзвичайно високим для звичайного обивателя, у якого немає ні бажання, ні снаги перейматись питаннями, над якими слід рефлексувати, та ще й значний час.

До речі, як правильно відзначив в одній із своїх робіт, присвячених екуменізму, А. Кураєв, це давній спір, при якому звичайний робочий або селянин не могли зрозуміти, чому це там десь наверху чубляться якісь академіки-генетики та народний академік Лисенко? Та ще й за народні гроші? Говорять про щось не зрозуміле, те, що пощупати неможливо, в той час як в країні не достає хліба.

Фактично це філософське питання про взаємозв’язок та взаємовплив теорії та практики. В філософській літературі це питання описано майже з усіх можливих боків та в ньому дійшли певного консенсусу, який полягає в тому, що теорія та практика взаємно впливають одна на одну, що практика дає матеріал теорії, а остання, після свого оформлення корегує практики та змінює її.

Практика без теорії – це тикання всліпу по клавішам друкарської машинки та сподівання при цьому створити «Війна та мир».

Безперечно, «віра без справ є мертвою», безперечно, що участь лише в обрядах церкви без наявності любові та смиренного серця – це пусте та не приведе людину до Бога, безперечно, що людина, яка творить добро заради добра є більшою християнкою, ніж та, що лише бє поклони, не маючи в серці любові. Але зведення Бога лише до рахувальника, який арифметично підраховує, хто що доброго зробив і після цього механічно роздає зарплатню – це обкрадення та приниження Бога, відділення його від людини, не визнання між Богом та людиною постійного зв’язку, знеособлення Бога, зведення його до якоїсь безликої сили, яка десь існує, до віри в те, що «щось там існує, і я в це вірю».

Віра - це найбільш повний звязок людини та Бога, який взаємодіє з людиною не тільки на духовному плані, але і фізично. Так, фізично Бог входить в тіло людини через Причастя. В жодній філософії та культурі цього немає та бути не може, тому що філософія та культура - це лише розумові рефлексії, а в релігії, крім розуму та знань є реальне життя та взаємодія фізична. Бог своїм Промислом приймає участь в житті людини. Тому, якщо вірити в Бога, то як можна творити справи - без Бога? Будь-які добрі справи, без Бога та віри в ньому - це акти не віри, а культури або соціальної допомоги, які мають з релігією мікроскопічні точки взаємодії.

Як ми можемо інтуїтивно вирішити рівняння з одним невідомим, або систему рівнянь з двома, але без знання формул вже не здатні будемо ( 99.9%) вирішити квадратне рівняння, так і в духовному житті ми зможемо відрізнити в простому випадку зле від доброго інтуїтивно, і не читаючи Нового Завіту та Батьків Церкви, але коли життя поставить перед нами квадратне рівняння, або і ще по складніше – однією інтуїцією не обійдешся, слід буде знати формули. Але формули викривають вчені, ті, хто постійно над ними думає.

В релігії такими вченими є святі та богослови, які відкривають формули духовного життя своїм життям, молитвою, впливом на них Духа Святого. Ці формули оформлюються у догмати віри, в яких сконцентровано в найвищій мірі істинні та не спотворені уявлення про Бога та про те, якою має бути людина, щоб стати «сином Божим»
Отже, саме догмати відрізняють одну конфесію від іншої, і кожне, навіть індивідуальне credo є не проявом свободи, а лише новою конфесією, у якої один або кілька десятків прихожан.

Конфесія, за допомогою догматів, як держава за допомогою кордонів, зберігає себе від асиміляції, та вказує, що саме таким, як ця конфесія бачить, і є Бог.

Що ж таке в цьому випадку екуменізм? Це спроба привести всі конфесії до одного знаменника, що є неможливим. Наприклад, Православя вважає, що Бог на землі живе в створеній ним апостольській єдиній Церкві, яка є стовпом і яка гуртується виключно навколо Причастя Тіла та Крові Христової. Як можна обєднати цю конфесію з протестантами, які не визнають Церкви та Причастя???

Єдина умова, коли екуменізм може існувати – це розглядати конфесії, яка явища культури, а не релігії. З точки зору культури дійсно не важливо, за що вважати Причастя, чи потрібно служити літургію ( месу) в храмі, чи це можна робити просто неба і так далі. Культурі все це байдуже, для неї всі ці розбіжності мають інтерес лише з естетичної точки зору, типа, «як гарно співають», а що співають і навіщо – це вже неважливо.

В інтернеті можна знайти цілий ряд рецензій на цю книжку Л. Улицької, в яких докладно аналізуються богословські її ляпи та недолугості, наприклад: ніна павлова, Література, як зброя глобалізму, Ортодоксія і Ортопраксія, літературознавчий аналіз романуРецензії цікаві та ґрунтовні і об’єктивні.

Мою особисту відразу цю робота викликала тим, що я вбачаю в ній виключно комерційний проект, в якому для досягнення грошового успіху втягнуто за вуха кілька сучасних релігійних та культурних проблем без спроби хоча б глибоко проникнути у вирішення цих проблем та пропонуючи такий варіант їх вирішення, який повинен обов’язково «схавати піпл», а не такий, який є правильним.

Звісно, мені також важко було примиритись з відвертою брехнею авторки, яка вказувала, що при написанні книжки вона з єврейського питання вивчила цілу купу літератури, і, проміж іншого, Батьків Церкви – від Августіна до Іоанна Златоустого. Прочитавши лише невелику кількість робіт і першого і другого, можу сказати лише те, що а) після їх прочитання автор би не написала того, що вона написала б) зібрання творів тільки цих двох авторів налічує кілька десятків томів, які, до речі, навіть маючи підготовку неможливо читати з такою ж швидкістю, як читаються детективи, тому що їх треба не стільки читати, скільки над ними думати. Читання цих авторів зайняло б у Л. Улицької не менше року. І, на кінець, ці Батьки Церкви нічого не писали про «єврейське питання», тому що для жодного серйозного богослова, не кажучи про Батьків Церкви, цього питання просто не існує….
Мф.6.33
 
Доступ закрыт.
  • Вам запрещено отвечать в темах данного форума.