Мова і влада

2010-08-16T23:51:01+03:00 2010-08-30T10:58:42+03:00
0
Горожане
+ 370
Аксакал
Філософська герменевтика довела, що насправді не ми володіємо
мовою, а навпаки, мова володіє нами.

На тему співвідношення мови та влади мається дуже цікавий есей Оксани Забужко Мова і влада
Деякі витяги з нього:

"Не вербалізоване, не впіймане словом вислизає з ясно освітленого кону свідомости в темну млу непевних,
хаотичних відчуттів, - єдино лише висловлене, о-словлене існує для нас
реально: мова і тільки мова велить нам сприймати світ таким, а не
інакшим, накидає нам світогляд. Завдяки мові уродженець Борнео бачить 37
відтінків зеленого кольору, яких не бачу я, а мені "хата" - жінка
несвідомо видається теплішою, обжитішою, ніж "дім" - мужчина
(жіночість-бо обволікає, обтуляє собою, тоді як masculinum - завжди
твердість протистояння, виклик: насторч світові),- і хай потрапить це
зрозуміти природний англомовець, у чиїй свідомості не існує роду для
неживих предметів! По суті національна мова - чи не єдина абсолютно
необорна нематеріальна даність, із форм якої душа негодна вийти так
само, як із "приділеного" їй тіла: словом структурується все наше
внутрішнє життя, від мислення до сновидінь, і недарма прагнення прибрати
до рук цей "психічний зонд", невідпорне знаряддя контролю за людиною
(жодні психотропні препарати не дадуть подібного ефекту!), - прагнення
узурпувати право на внормування мови притаманне всякій владі, знаній в
історії людства..."
Такої української мови навчають у школах, такою українською до громадян звертаються газети, радіо, телебачення, такою, нарешті, забалакав наш, по-первах ледь не всуціль pосійськомовний, парламент, (ах, яка б це вдячна могла бути тема для соціолінґвістики — мова українського парламенту!) — іншої української майже немає в інституціалізованому, позакухонному вжитку [14]! Вся не — "дубль-новомовна" українщина — від солодкої й тягучої, мов прастаре вино, "Котляревської" архаїки козацького бароко, що в ній кохаються історичні романісти та перекладачі Лукашевої школи, до "соцартівського", круто й солоно замішаного на підкарпатських говірках вуличного арґо рок-групи "Брати Гадюкіни" включно — виявилася, по суті, акратичною, безправною, в найліпшому разі — інтелігентською хатньою забавою, такою собі "грою в бісер" на правах латини. "Новомовна" "безбар'єрність" в очах відчуженого од себе народу накинула на цілу мову імідж факультативної легкоприступности, необов'язковости до спеціального вивчення [15]. Добуті київськими соціологами бадьорі відсотки вільного володіння українською серед наших городян без додаткових мовознавчих тестів гроша варті, бо хто може сказати, в скількох випадках люди, що бездумно ставлять "галочку" в графі "володію вільно", просто не підозрюють про існування іншої української, ніж та, котрою писана міська газета? Мої власні спостереження за студентством (наприкінці 80-х я кілька семестрів викладала естетику в одному з мистецьких вузів Києва) дали значно менш утішну картину: на кожні 100 душ 8-10 не розуміли мови взагалі, близько половини "напіврозуміли" (дуже напружено слухали першу півпару й дуже неуважно, стомившись, — другу, раз у раз перепитували слова тощо), десь 30-35 з явним інтересом відкривали для себе рідну мову, досі чисто "побутову", як мову науки й культури, і лише 5-7 душ із сотні володіли вільно, тобто вчились у мене не мови, а таки естетики. Гай-гай.

Отож маємо на сьогодні дві українські мови, енкратичну й акратичну (останніх, власне, кілька). Що чіткіший вододіл проляже між ними, що більше звужуватиметься плацдарм "дубль-новомови", призначеної на те, аби відзвичаїти український етнос від себе самого, а відтак безболісно всмоктати його, розпорошеного до атомарного стану, в пилову хмару "нової історичної спільности", — то менше у нас шансів лягти гумусом під чобіт чергової диктатури. Коли в народу відібрано історичну пам'ять, коли порушено цілість його історичного середовища, коли під загрозою сама плоть цього народу, бо його діти повільно конають під мурами АЕС і військових заводів, тоді останню надію на виживання зберігає в собі — мова. Вона пам'ятає все. Вона усуває час, воднораз зливаючи в своєму горнилі живі голоси десятків поколінь. Вона огортає порізнених людей незримою грозовою хмарою спільного духа, даючи їм силу не просто існувати — бути. "
Мф.6.33
wog
Забаненные
-1
Залетный
АЛЕКСЕЙ ИВАНОВ
Не родной «родной» украинский язык
То, что называется «Сучасна українська мова», является на самом деле малоосмысленным конъюнктурным набором букв – непонятным нормальным украинцам.

Моя бабушка по материнской линии носила фамилию Шевченко. Её семья была родом из-под Миргорода, а в начале прошлого века переселилась с Полтавщины в район нынешнего Гуляйполя. В советское время Гуляйпольский район Запорожской области – это было стопроцентно украинизированное место. Радио – только по-украински (правда, по нему только время сверяли), местная районная газета – тоже только на украинском, школа всегда была украиноязычная. То есть никаких следов русификации, о которой навзрыд рассказывают украинские националисты, даже не наблюдалось. Единственное, что было русским в доме моей бабушки, – это мой дедушка.

Но к чему я сделал подобное вступление? На заре независимости, когда я приезжал к бабушке в деревню, она меня просила смотреть с ней украинские новости, чтобы… переводить. Поскольку новости делали на том, учебник чего называется сейчас «Сучасна українська мова». А уроженка Полтавщины, прожившая всю жизнь в украинском селе, не понимала таких слов, как «щелепа» (челюсть), «пазуры» (когти), «смолоскып» (факел), «шкарпэткы» (носки), «шпалэры» (обои), «пэнзлык» (кисточка), «экзыл» (изгнание), «амбосада» (посольство), «мапа» (карта), «фах» (специальность) и десятки других слов. Просто я учился в городской школе, где, естественно, изучал предмет «Українська мова» и значение этих слов знал.

Ещё тогда я удивлялся – как же так? Язык вроде называется украинским, а сами что ни на есть украинцы многое из него не понимают. Причём это касалось не только моей бабушки, это касалось всех жителей села. А там были уроженцы практически всех регионов Украины – и с Житомирщины, и с Волыни, и из Черкащины. А спросишь, что такое «краватка» (галстук), – «Тю, – скажут, – та це ж крОвать, тилькы маленька». Когда скажешь, что это галстук, – тот, что на шее, – удивлённо глянут на тебя и спросят: «А це по якому?» Сказать, что по-украински, – обидятся. Подумают – зло шучу.

Поэтому уже в то время у меня зарождались сомнения относительно того, что нам навязывается как «Сучасна українська мова». К языку, на котором общается население Украины (в том числе и сельское), оно имеет весьма приблизительное отношение. И именно в этом главная проблема провала украинизации.

Ведь те люди, которые в конце XIX века создавали «українську мову», исходили из весьма благородного посыла – максимально распространить грамотность на юго-западе России. А ради этого нужно не массово безграмотный народ подтягивать к литературному русскому языку, а язык и знания на нём опустить до уровня народа. В русском языке много грамматических правил? Значит, научим людей буквам, а дальше введём фонетическую систему. Пусть пишут, как слышат. Лишь бы смысл доходил. Надо – будем писать слова, употребляемые в местном наречии.

Но вскоре эту просветительскую идею подхватили нечистоплотные политиканы, которые стали пропагандировать тезис максимального «развода» русского и украинского языков. Поэтому и полился в украинский язык мутный поток заимствований из польского и немецкого. Иногда слова просто банально придумывались: например, Лариса Косач (Леся Украинка), придумала слово «мрия» (мечта). Вводились новые буквы наподобие «Ї», «апострофа», «Г с крышечкой».

Конечно, украинский язык всё сильнее отдалялся от русского языка. Но при этом – становясь всё неудобней для общения, чтения и писания. Становясь всё менее родным для тех, для кого он якобы и был создан.

Вот возьмём самый яркий пример – Виктор Ющенко. Уроженец слобожанского села. Человек, в чьём украинском происхождении не сомневаются даже недоброжелатели. Но вы послушайте его: «Мы по листнеци взбыраемось на этажи». Ага, а как же «мовна» «дробына» (лестница) и «поверхы» (этажи)? «Слидуючый рик» – хотя правильно «наступный рик». «Усэ, точка!» – а как же быть с «мовной» «крапкой»? И таких примеров сотни, и это только с одного Ющенко.

Причём борьба с «русификацией» мовы перешла линию добра и зла. Например, в «Сучасній українській мові» ликвидировали слово «творог» и стали обозначать его словом «сыр». То есть в украинском языке и то, что по-русски называется «творог», и то, что по-русски называется «сыр», обозначается одним словом. Но это же два разных продукта! Очень весело тем, кто читает книгу рецептов на украинском языке и всякий раз задаётся хорошим вопросом, а какого «сыра» 200 граммов? Того, который «сыр-сыр», или того, который «сыр-творог»? То же самое со словом «прыгода», которое в украинском языке означает и «приключение» и «происшествие». И со словом «кит» – этим словом обозначается и тот, что на заборе сидит и мурлычет, и тот, что в океане плавает.

Но не надо клеветать, что у украинских филологов плохо с фантазией и они не в состоянии придумать слова для обозначений каких-то явлений или предметов. Там, где не надо, фантазия работает выше всяких похвал. Взять, например, русское слово «вертолёт»: тут в украинской мове мы находим множество слов, обозначающих этот механизм. Это и «гвынтокрыл», и «гэликоптер», и просто «вертолит». Или взять слово «весы», которые по-украински переводятся и как «вагы», и как «терезы». И таких примеров в «сучастной украинской мове» множество.

В желании подальше растащить русский и украинский языки друг от друга и под маркой борьбы с «русификацией мовы» дошли до филологического абсурда.

Причём эти «перегибы» признал даже такой филологический авторитет, как Виталий Русанивський. В предисловии к «Історії української літературної мови» он, в частности, пишет: «Тут же попередньо слід згадати про таке: звичайно, русифікація полягала не в тому, що українські слова замінювалися російськими (хоч було й це). Ліс лишався лісом, поле полем, хата хатою, граблі граблями і т. д. Не слід вбачати русифікацію і в тому, що арабське з походження слово «майдан» заступилося слов’янським «площа», або занесене з жаргону німецьких слюсарів слово «мутра» замінило слово «гайка».

Но то, что простили Русанивському, покусившемуся на святое слово «майдан», другим не прощается. Любой человек, пытающийся проанализировать ситуацию с нашей «державной мовой» вне ракурса её извечной «соловьиности и калиновости», вполне может напороться на неадекватную реакцию со стороны «профессиональных украинцев», которые спешат навесить на таких исследователей ярлыки типа «шовинист», «антиукраинец», «украинофоб». В результате «профессиональные украинцы» начинают творить то, что известный украинский писатель Иван Нечуй-Левицкий когда-то называл «чертовщиной якобы под украинским соусом».

Современные паны-«словозаменители», в очередной раз распиная украинский язык, абсолютно не интересуются тем, как будут восприняты их «филологические навороты» населением, ради которого якобы и пишутся все новейшие словари или учебники. Особенно в этом смысле досталось профессиональной терминологии.

Возьмем, например, «Російсько-український медичний словник з іншомовними назвами», изданный в Киеве в 2000 году «Благодійним фондом «Третє Тисячоліття» тиражом 20 тысяч экземпляров (автор – С. Нечай).

Вот какие медицинские термины там предлагаются: акушер-гинеколог – пологожінківник, амбулатория – прихідня, аммиак – смородець, бактерициды – паличковбівники, биолог – живознавець, бинт – повій, бюллетень – обіжник. Это только на букву А и Б, на остальные буквы в словаре филологических шедевров также хватает!

В другом медицинском словаре, изданном в Киеве государственным издательством «Здоровье», находим совсем другие термины. Там гинеколог уже стал «жінкознавцем» или «бабичем» (а как же «пологожінківник» Нечая?), рвоту обозначили как «блювання», а «зуд» стал «сверблячкой». Серьёзно пострадали и термины греческого происхождения: адермия превратилась в «безшкіря», гирсутизм в «волохатість», акушерку назвали «пупорізкою», осмидроз – «смердячий піт», а эризипелоид – «бешиха свиняча».

Для тех же, кто посчитает и эти словари слишком уж «промоскальскими», специально переиздали другой, вышедший еще в 1920 году под редакцией некоего доктора медицины Галина. Согласно этому словарю анус рекомендуют называть «відхідником», ангину – «задавлячкою», выкидыш – «сплавней» или «виливком», а экстирпатор – «дряпаком».

Зачем, спрашивается, общепринятую международную терминологию заменять местечковым «новоязом»?

Впрочем, ничто не ново под луной, и «реформаторы» от языка в своих потугах тоже не оригинальны. Ещё в начале прошлого века раздавались голоса уважаемых в кругу украинофилов людей, главным лейтмотивом которых было: «Да что ж вы делаете с украинским языком?» Среди таких был и классик украинской литературы Иван Семёнович Нечуй-Левицкий, автор хрестоматийных «Кайдашевой семьи» и «Маруси Богуславки». Кроме литературных произведений, у Ивана Семёновича имелись и литературно-полемические произведения, в которых он ставил проблемы, перекликающиеся со многими нынешними проблемами украинского языка: и обилие полонизмов и германизмов, и ориентация исключительно на Галичину как носителя «единственно правильного» украинского языка, и использование некорректной терминологии.

Обо всём этом идёт речь в работе «Криве дзеркало украiнськоі мови», изданной в виде брошюры в Киеве в 1912 году. Нечуй-Левицкий «пропесочил» в этой работе таких деятелей, как Михаила Грушевского (будущий глава Центральной Рады), Симона (Семёна) Петлюру (член Центральной Рады, впоследствии – глава Украинской Директории), Дмитрия Дорошенко (министр в правительстве гетмана Скоропадского).

Вот что писал Иван Семёнович практически век тому назад (текст подаётся в оригинальной орфографии, поскольку Нечуй-Левицкий не признавал таких букв, как «ї» и «апостроф», считая их надуманными и ненужными для украинского языка): «Галицька книжня научня мова важка й нечиста через те, що вона склалася по синтактиці мови латинськоi або польськоi, бо книжня вчена польська мова складалась на зразець важкоi латинськоi, а не польськоi народньоі, легкоi й жвавоi мови, яку ми бачимо в польських белльлетрістів та поетів. Галицькі вчені ще й додали до неi, як складову частку, остачу староi киiвськоi мови ХVIII віку, нагадуючу в москвофільських пісьмеників староi і новоi партії мову Ломоносова. І вийшло щось таке важке, шо його ні однісінький украiнець не зможе читати, як він ни силкувався б».

И ещё: «Врешті треба щиро признатись, що украiнська література в наш час знаходиться в великі небезпешності. Галицька агітація не дрімає й шкодить нам гірше од староі цензури, бо викопує під нашою літературою таку яму, в котрі можна поховать і занапастить, може й надовго, усю украiнську літературу; вона висмикує спід наших ніг самий грунт, це б то народню мову».

Но предостережения писателя и лингвиста не были услышаны в «революционных вихрях» той эпохи, а столь же «революционные новоязы» нынешней заставляют любую научную работу сначала писать со словарём (и не одним), а потом также со словарями и читать. В принципе, такая же ситуация с художественной литературой и СМИ, поскольку людей, свободно владеющих словесными выкрутасами современных украинских филологов, у нас в стране можно пересчитать по пальцам. В этом и кроется отсутствие спроса на украиноязычные газеты и журналы, а не в происках Москвы и «пятой колонны».

Конечно же, если отказаться от тезиса, что нашим очень талантливым гуманитариям не повезло с народом, то надо признать, что сейчас официальный украинский язык семимильными шагами удаляется от языка народа, который должен на этом языке разговаривать. Но, может быть, отечественным филологам пора перестать считать, что народ – это раб, которому какую бы лингвистическую глупость ни спустили «сверху», должен её безропотно принимать. Ведь человек – существо общественное. Не в последнюю очередь потому, что осуществляет общение и общаться хочет на понятном для себя языке.
Горожане
+ 370
Аксакал

wog писал:То, что называется «Сучасна українська мова», является на самом деле малоосмысленным конъюнктурным набором букв – непонятным нормальным украинцам.


wog писал:люди, которые в конце XIX века создавали «українську мову»,


Переходимо за ссилкою та читаємо "Про турецьку загрозу слово друге" Станіслава ОРіховського - Роксолан, 16 сторіччя. Текст 16 сторіччя, який мало чим відрізняється відсучасної української мови.

Шановне панство!
По яким смітникам ви шукаєте тексти, як отой, що є попереднім до мого посту?
Невже вам не було самому цікаво перевірити достовірність того, що наваяв "Иванов"?
Я навіть інколи заздрю здатності так не критично сприймати світ...
Мф.6.33
wog
Забаненные
-1
Залетный
Станіслав Оріховський-Роксолан народився 1513 р. в с. Оріховці Перемишлянської округи воєводства Руського. Початкову освіту здобув у Перемишлі. Вчився в університетах: Краківському (з 1526р.), Віденському (в 1527 р.), Віттенберзькому (в 1529 р.), Падуанському (в 1532 р.), Болонському (в 1540 р.), а також вдосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцігу. !543 р., після сімнадцятирічного перебування за кордоном, повернувся додому, де займається активною гуманістичною діяльністю. Помер 1566 р.

Найвизначніші його твори латинською мовою — дві промови «Про турецьку загрозу», видані відомим краківським друкарем Гієронімом Вієтором (? — 1546) у 1543 і 1544 рр. У них порушується актуальне на той час питання — згуртування європейських народів проти турецької експансії. Саме тому ці твори користувалися великою популярністю в Європі протягом тривалого часу, про що свідчить значна кількість їх перевидань у західноєвропейських країнах: «Про целібат» (1547); «Відступництво Риму»; «Напучення королеві польському Сигізмунду II Августу» у двох редакціях (1543, 1548); «Хроніки», що описують п'ять років історії Польщі; «Промова на похоронах Сигізмунда ї» (1548). Цікаві й дрібніші його твори — листи, діалоги, памфлети та промови на різні теми.


ииииии?
зы Взял текст с Вашей ссылки
ззы Вы хотя бы других авторов по Вашей жк ссылке того времени почитали бы и сравнили с современной мовой.....
зззы жду публичных извинений!
зззззы а вообще видно Вы разозлились. неужто один из идолов Ваших задел? А что же будет, когда коснемся шароваров и коныкив с гимна?!?! НИзя так, особенно в пост!
Горожане
+ 370
Аксакал
Добре.
Читаємо текст 17 століття Пересторога

wog писал:зззы жду публичных извинений!


За що?
Наведений вами текст - реально помийка.
Про те, що текст Ореховського наведено в перекладі - в джерелі не зазначено. Порівнюючи його з текстами 16 та 17 сторічччя слід дійти до висновку, що скоріше за все - дійсно сучасний перелклад.
"Пересторога" вже писана явно відмінною від російської мовою, що свідчить про те, що мови почали своє помітне навіть не спеціалісту розходження. До цього розгодження були лише в дрібних деталях, але вже з 13 століття - були.
РОзходження пояснюється впливом на мову народу, що жив на території Галицько - Волинського князівсьтва інших мов. Тобто, мова єтносу постійно розвивалась, і цей розвиток був відмінний від розвитку російської мови.

wog писал:Зачем, спрашивается, общепринятую международную терминологию заменять местечковым «новоязом»?


Ці наведені вами приклади свідчать про те, що в мові йшла робота з її вдосконалення. Знахідки були як вдалі, так і невдалі - ті, які наведені вами.
Будь-яка жива мова постійно змінюється, і українська - не включення. Мова має пристосовуватись до розвитку понять, науки, техніки, економіки - в цьоум немає нічого другосортного, будь-яка мова має такі процеси.
В вашій статті все це випячено в невідомому напрямку.
Яка мета наведеної ваші статті? Які у вас особисті думки маються з цього приводу?

wog писал:А что же будет, когда коснемся шароваров и коныкив с гимна


Не зрозумів. Чесно. Яка мені різниця до шароварів, які носились кілька сот років тому?
Мф.6.33
Горожане
+ 4
Гастарбайтер
wog

Цитата:...когда я приезжал к бабушке в деревню, она меня просила смотреть с ней украинские новости, чтобы… переводить...

В другом медицинском словаре находим совсем другие термины...





Єдине, в чому можу з Вами погодитися: зараз в філології, як власне і загалом у країні, - суцільний безлад. Тобто, незважаючи на те, що існують законодавчо закріплені літературні норми, не кожен їх дотримується. Це стосується і телеканалів, і видавництв і т.п. Чи є в цьому злі наміри філологів віддалити одну мову від іншої?..
Гадаю, можуть бути значно простіші пояснення: відбувається цілком природній процес становлення загальнодержавної, загальнонаціональної літературної мови. Бо не така вже це й проста річ - з безлічі говірок та діалектів такої величезної за територією країни, як Україна - зліпити щось, що відразу прихильно сприймуть усі. Бо навіщо далеко ходити? На самій Полтавщині, як мінімум, три говірки. А що таке Полтавщина - порівняно з усією країною? З різним історичним досвідом, місцевими особливостями - і ментальними, і звичаєвими... Це все аж ніяк не сприяє порозумінню, в тому числі й мовному.

Літературна ж мова - хоч і є поняттям штучним, що мусить відігравати одну найважливішу роль - об'єднавчу для нації, все ж не може постати з волі чи то філологів, чи політиків. Вона мусить пройти випробування часом, відшліфуватися в практичному застосуванні. І мусить бути сприйнята абсолютною більшістю населення. На це потрібен час. І, власне, інша банальна річ - носії мови мусять нею користуватися . І не лише в писемному варіанті на службі, бо так зобов'язує закон. У побуті, на вечірках з друзями, в родині - мислити українською. Послуговуватися не діалектом, не суржиком, а саме тією мовою, якою говорить більшість населення. Це дуже непросто. І не швидко робиться. Бо для цього потрібна мотивація, в першу чергу, психологічна. І досить високий культурний рівень суспільства.

А філологи лише намагаються заповнити ту нішу, яка утворилася за час, коли українська певною мірою існувала в напівмертвому стані. Бо в радянські часи нею - так! - користувалися... Але де і як? Пам'ятаю, як нинішній ректор КДУ вперше приїхав у Кременчук із Луганська, помітив таку особливість: каже, ви починаєте офіційну частину українською, а як доходить до фуршету - чомусь переходите на російську. Насправді так було всюди - українська функціонально використовувалася дуже обмежено. Навіть партфункціонери користувалися нею лиш на роботі. А вдома? Модно, прийнято було говорити російською. Тож не дивно, що для багатьох сфер життя в українській... просто немає слів! Ну, говорила нею молодь на своїх тусовках. Звідки візьметься молодіжний сленг? Але ж він мусить бути! Те ж саме стосується новітніх технологій і багатьох професійних сфер.
Горожане
0
Аксакал
[quote=адвокат Ульянов]Наведений вами текст - реально помийка.[/quote]

Абсолютно истинное определение.

Начиная от поднятого автором ветхозаветного "бояна" про некий медицинский словарь, с которого потешался весь интернет еще в начале 2000-х и заканчивая тем, что глумясь над словом "кит" г-н Иванов видимо не в курсе существования омофонов, имеющихся наверное во всех языках...
"Если кто-то вас не переваривает, значит не сумел сожрать". :)
Горожане
+ 370
Аксакал
Грунтовна стаття з Історії української мови
І, до речі, посил мого першого посту був трохи інший, ніж отримав тут розвиток.
Мф.6.33
Жандармы
+ 180
Великий Гуру
адвокат Ульянов,
Раджу Вам, незважаючи на те, що Ви вважаєте[quote=адвокат Ульянов]Наведений вами текст - реально помийка[/quote] почитати І.Нечуя-Левицького. Класик української літератури дуже аргументовано виступав проти мови пана Грушевського, тобто проти тієї української мови, яка зараз стає нормою для вживання.
"Убогий человечек, не имеющий ничего, чем бы он мог гордиться, хватается за единственно возможное и гордится нацией, к которой он принадлежит".
Артур Шопенгауэр
Горожане
+ 370
Аксакал
Старший сержант запаса,
Ну і що з того, що виступав? Зараз мова така, яка вона є, вона існує і розвивається незалежно від бажань окремих осіб, навіть якщо вони і класики літератури. Мова - це завжди плавильний казан, в якому постійно киплять та переплавляються діалекти, говірки, запозичення з інших мов, новоутворені слова - і цю постійно киплячу рідину неможливо організовано направити, бо це стихія, дух народу.

Яка не була латинська мова і красива, і довершена, а все одно перетворилась поступово на мову плебса, якою є сучасна італійська, яку і порівнювати не можна з довершеністю латинської. Але - латинська вмерла, точніше, віджила своє, породила італійську, і зійшла зі сцени історії, залившись в літературних памятниках.

Я не мовознавець і не знаю, чим не вгодила мова Грушевського - Нечую- Левицькому. Але, виходить, саме перший з них інтуїтивно вгадав яким шляхом піде розвиток української мови.
Мф.6.33
 
Доступ закрыт.
  • Вам запрещено отвечать в темах данного форума.