Спостерігаючи процес сьогоднішніх виборів (без достойного вибору) приходиться знову повертатися до попередніх думок на цю тему.Тому знову тут публікую деякі відповідні строчки з книги «Історія українського невігластва», які загострять наш акцент на цю тему.
Якщо проаналізувати все попереднє, то можна уявити криву відносних злетів та падінь життя українського народу, а також виловити причини нашої цивілізаційної відсталості. Відкинемо об'єктивні чинники, на які наш народ не міг вплинути, та зупинимося лиш на нашій недолугості. Виклик, який кинув нам Бог та історія, ми подолали десь на "трієчку з мінусом". Те, що наш народ вижив в цих жорнах історії, запишемо до достоїнств його імунної системи. Але є різниця між просто життям і творчим життям. Так ось з "творчістю" у нас на "двійку". Як були ми ліниві думати, такими й залишилися. Ми не з творців цивілізацій, а є лиш примітивними споживачами даного Богом та земними творцями з інших народів (хай простять мене наші національні винятки типу П.Прокоповича з його винаходом рамкового вулика та багато інших "білих ворон"). Ми ментально виросли в "пристосуванців" до земного життя, а не в його «будівничих». В нас за історичний процес не хватило розуму й енергії для очистки від внутрішніх та зовнішніх паразитів, хоча ми весь час плачемо про те, що вони нам заважають жити. Нам історія підсунула момент зайнятися самостійно організацією свого життя, звільнитися від зовнішніх паразитів. Але ми за століття рабства вже привикли до цього стану, скучаємо за тим паном, який придумував для нас роботу, годував, вирішував де і на кому женитися, періодично лупцював. Ми продовжуємо покірно вислуховувати хамські настанови цього зовнішнього паразита, а інколи навіть цілувати йому руки (десь 70% росіян причисляють Україну до ворожого стану, а 70% українців записують росіян в брати).
Отже, починаючи будувати свою державу, ми ні на «йоту» не змінили філософію свого життя. Ми просто перенесли всі негативи з прошлого в нове і дивуємося чому немає ніяких покращень в цьому житті. А починати потрібно в 1991 році це нове зі справжніх засуджень цього бувшого негативу, що ми не зуміли зробити. Розумний німець в 1945 році по реальному проаналізував свої помилки і не допустив навіть сліди їх в майбутнє. У них законом було заборонено навіть певні згадки про Гітлера, а у нас же пройдисвіта Лєніна зачисляють до когорти «найвидатніших українців». По-дібну духовну очистку зробили чехи та поляки, а ми свої реп’яхів занесли в нову хату і дивуємося відстороненню від нас цивілізованих сусідів. І це є народ, який пробує себе зачислити до європейських. Сором і в тому, що ми по прикладу німців не визнали свої прошлі гріхи в складі імперії перед постраждалими від нас народами і не вибачились перед ними. А ми ж були поплічниками злодіянь москалів в їхньому «жандармстві», починаючи з кінця ХVІІІ століття. Українець ходив в такі ж розбійницькі походи в війську москалів, як останній «звершував подвиги» в складі війська монгольського хана. Свою європейську цивілізованість потрібно було починати хоча би з вибачень перед мад’ярами за 1956 рік і багатьма іншими народами, в відношенні яких ми теж прикладали руку методами москальського «інтернаціоналізму». Ми навіть не зуміли оцінити злочинний режим більшовиків, по сей день зберігаючи їхні пам’ятники, прикриваючи це невігластво «збереженням культурного надбання». Якщо німці не можуть собі дозволити і згадку про нацистів, то ми навіть в парламент допускаємо Грачів, видаючи це за «українську демократію». Ось такі ми є – «очумілі від світла волі», вирвавшись з темних катакомб російської імперії.
З цього виходить два напрямки нашого подальшого руху – починати напружувати мозок і набиратися енергії для ривка в напрямку до лідерів чи продовжувати плентатися вмираючи з "завумним" виглядом і в реп’яхах в хвості цивілізаційної колони. Відносно "плентання" не будемо аналізувати, тут ми і так "майстри". А "ривок", я впевнений, ми здатні зробити. І не показушним "Мистецьким арсеналом" чи "Євро-2012", а справжньою позитивною зміною в своїй культурі. З досвіду історії та навіть і недавнього Майдану у нас проглядується ота зжата пружина потенціалу, яка може вивести нас на якісно новий рівень. Ми вагітні цим «ривком» і хоч знаходимося в тяжких гігієнічних умовах нашої культури ми зобов'язані ним розродитися. Потрібно лиш терпіння без впадання в відчай та яскравовиражене бажання. А маятник історії після нашої невпинної деградації ХХ століття повинен повернутися в інший бік і допомогти нам в цих зусиллях.
Спроби народити щось у нас вже були. Проаналізуємо дві останні. Перша в 1991 році дала нам замість очікуваної демократії теперішню жлобократію. Одна з причин того неуспіху - накладка по часу необхідності створення державності та первинне накопичення капіталу на базі «прихватизації» вирвавшогося на волю жлоба. Очухавшись трохи від відчаю, народ розродився вдруге в 2004 році. Але і на цей раз нас чекало розчарування - появився викидень в вигляді Ющенка. Не знаю скільки чекати нових родів і чи відбудеться взагалі запліднення, але, на мою думку, нинішня політична та економічна кризи зроблять і своє позитивне, давши нам лінивим поштовх в одне місце для нових конструктивних дій. До того ж історія свідчить, що корінні позитивні зміни в суспільстві робляться лише після подолання якихось суттєвих перешкод. А у нас їх предостатньо в вигляді криз політичного, фінансового і культурного планів. Отже, надіючись на краще, подумаємо про те, що ми хочемо народити. Для цього підсумуємо наступне.
1. Україна - це слабенька на даний час держава, сформована з Петренків, Петросянів, Петрових, Петрівих. Попри недолугості її постколоніального державного апарату, навколишній світ, в силу необхідної стабільності, збереже цю країну в існуючих рамках навіть всупереч невігластву її мешканців. Повернення в колоніальне минуле чи розкол по типу Конго ніколи не відбудеться. 2. За 17 років Україна остаточно не визначила шлях свого розвитку - з прив'язкою до російської культури чи переходу на європейські рейки. Хоча тенденція вибору збільшується на користь Європи, довго одночасно бути і білим і негром абсурдно. 3. Відрізає нас від культури Європи перш за все наше жлобство, виросле на дріжджах культури Російської імперії, з занедбаною християнською мораллю. 4. На даний момент Україна є постколоніальною спільнотою, яка не змогла очиститися від зовнішнього та внутрішнього паразитів, тому назвати її зоною влади народу (демократії) неможливо. 5. За останні 40 років наш народ впевнено деградує в пошуках шляху після сталінського рабства - він помилково зараховує пострабське жлобство до завершених цивілізаційних здобутків. 6. Доки ми, від Петренків до Петросянів, не відчуємо себе по справжньому громадянами України, будуть будувати для нас державу внутрішні безконтрольні самозванці під свої задачі або черговий Рюрикович з Москви чи Вашингтона. Тому доля і відповідальність у нас спільні - нащадки наше невігластво не будуть поділяти на мовне чи партійне. 7. Боротьба за свої права по принципу "коли терпець лопне" періодичними акціями типу Хмельниччини чи Майдану не виправдала себе. Для цього потрібна постійна цілеспрямована робота по очистці культури суспільства від додушуючого нас жлобства і прививки достойних зразків європейської культури, в тому числі і громадянської. 8. Просте перенесення закордонного досвіду на наші терени може привести до грубих помилок. В державотворенні потрібна постійна прив'язка до реальної нашої дійсності, яка у нас дещо унікальна по суті нашої історії та сьогодення. 9. Доки до нас не дійде оте горбачовське "починай перестройку кожен з себе", то довго ще будемо конати в цій культурно-соціальній багню-ці кожен з думкою - "я класний, а винні всі інші, то нехай і змінюються". Наша тупість вкупі з перебільшеним гонором - це головний чинник нашої відсталості і подальшої гіпотетичної загибелі. 10. Наявність позитивного прихованого потенціалу в нас доведена. Для його вивільнення потрібна лиш зміна правил гри в нашому суспільстві.
На сьогоднішній день ми бачимо, що суспільство знову вперто наступає на старі граблі своїх помилок. Не добившись відповідальності влади за строк після Майдану, ми знову допускаємо до державотворення чергових пройдисвітів. Тепер вже недолугий Ющенко піде слідом за подібними йому Кравчуком та Кучмою без належного «попелу на голові» на незароблені ним державні привілеї в вигляді дач, пенсій і т.п. А «електорат» по Шевченку буде тупо дивитися вслід :
«А братія мовчить собі, витріщивши очі! Як ягнята: «Нехай каже, Може так і треба». Так і треба! Бо немає Господа на небі! А ви в ярмі падаєте Та якогось раю На тім світі благаєте.
Скільки повідомлень про «активність виборців», що цей процес нагадує про совковий по вирощенню овочів, які потім більше половини згнивали. Так і тут. Проспавши чергові 5 років без належного контролю та тиску на владу, ми, як ті шевченкові ягнята, знову дисципліновано та безмозгло йдемо до урн голосування. Знову нас недолугих спіймали на гачок, подібний «мовному питанню». Дійсно, Україна розкололася на виборі : залишатися в лоні культури «рашен» чи просуватися в процесі освоєння європейської культури. І оця роздвоєність дає свої негативні плоди. Ми пробуємо засобами технології культури «рашен» будувати «Мерседес» європейської культури. В результаті виходить – в оболонці «Мерседесу» начинка з «Запорожця». І ось цей витвір не те, що не хоче їхати, але й не заводиться клятий. І в цьому не паразити з ВР, Банкової чи Уряду винні, а ми, оті 36 млн дурнів, які застрягли в болоті культури «рашен» і замість спроби вибратися з нього пробуємо освоїтися в ньому. Вихід подібного «освоєння» в цьому болоті відомий – йти по шляху Лукашенка та Путіна. Цей шлях потребує віддачі наших багатьох прав в руки неконтрольованих нами людей. Таким кроком ми констатуємо лиш факт своєї неспроможності жити по канонах сучасної європейської цивілізації. Це як спроба припинення організму боротися за виживання, яка лиш дає нам шанс поступового згасання.
А тепер подивимося на ситуацію з іншої сторони. Боротьба проєвропейських сил та «рашен» йде в Україні з перемінним успіхом. Після ейфорії 91 року нам життя прояснило ситуацію з відсутністю патріотичних кадрів з досвідом державотворення. Це вилилося в те, що кадри, виховані Брєжнєвим та Щербицьким, при відсутності достойної опозиції просто розграбували Україну, довівши її до Майдану. Ця амплітуда маятника була затяжною тому, що зберігалося ще багато потенційної енергії в накопиченому запасі за часи більшовиків, який ми бездумно просто проїдали. Результат стагнації тих років вилився в теперішню економічну та політичну кризи. Те паразитування в дусі давньогрецького ідіота зменшило наш запас потенційної енергії до мінімуму. Тому маятник української історії буде коливатися з все меншою амплітудою. А це заставить людей частіше вилазити зі своєї жлобської оболонки для проявлення своїх громадянських позицій. Проспавши в колоніалізмі Російської імперії, ми лиш через 200 років після черги французьких революцій будемо пробивати свій шлях подібними своїми. І це підняття емоцій народу не повинно нас страшити, якщо воно буде в дусі прошлого Майдану. Страшніше, коли в цей процес втрутиться персонаж з 90-х з битою в руках. А таких кадрів сучасне безробіття та безкультурність теж накопичують достатньо.
Пишучи в цей час дня виборів, мене не дуже цікавить результат їх. Десь в душі я навіть буду радий приходу до влади Януковича, бо нашому «електорату» потрібно тільки «обпектися» для вияснення ситуації. Отже збурення народу недалеке і невідворотнє. Єдине, що невідоме – це ефективність цього «збурення». І це «письмо» й направлене на те, щоб вказати на вплив народу на коливання цього історичного маятника. Якщо ми будемо пасивно спостерігати за його коливаннями, то помітимо лиш його згасаючу енергію. Отже, українці, думайте, якщо ще не зовсім втратили ту «думавку».
[quote=роман степанович] У них законом було заборонено навіть певні згадки про Гітлера, а у нас же пройдисвіта Лєніна зачисляють до когорти «найвидатніших українців»[/quote] Оце і є невігластво: Ленін залишив після себе наукову та філософську спадщину, яку вивчають в провідних університетах світу, ця постать зробила історію ХХ століття, велич її не заперечується ні в Німеччині, ні у Франції, ні в США. А Ви порівнюєте його з параноїком Гітлером.
Цитата:Оце і є невігластво: Ленін залишив після себе наукову та філософську спадщину, яку вивчають в провідних університетах світу, ця постать зробила історію ХХ століття, велич її не заперечується ні в Німеччині, ні у Франції, ні в США. А Ви порівнюєте його з параноїком Гітлером.
Мені подобається світова робота Леніна по подіям в Шуї - де всіх священників відправили на той світ відповідно останніх наукових праць. Так шо там у нас кажуть про чию смерть від сифілісу і яка різниця цієї хвороби між параноєю ?
писатель писал:Так шо там у нас кажуть про чию смерть від сифілісу і яка різниця цієї хвороби між параноєю ?
Вы хоть, иногда, читайте о том предмете, о котором собираетесь писать, а то у Вас все сообщения на уровне слухов и версий. Почитайте заключение комиссии о причинах смерти Ленина, о том, как исследовали его мозг.
Цитата:Основой болезни умершего является распространенный атеросклероз сосудов на почве преждевременного их изнашивания (Abnutzungssclerose). Вследствие сужения просвета артерий мозга и нарушения его питания от недостаточности подтока крови наступали очаговые размягчения тканей мозга, объясняющие все предшествовавшие симптомы болезни (параличи, расстройства речи). Непосредственной причиной смерти явилось: 1) усиление нарушения кровообращения в головном мозгу; 2) кровоизлияние в мягкую мозговую оболочку в области четверохолмия.»
Це яку комісію читать - НКВС, чи ЧК? Довіри до ваших комісій немає. Я читав перед цим висновки комісії по смерті Орджонікідзе. Шо там написано ? Серцевий напад від попадання пулі в голову ?
писатель, Акт патологоанатомического исследования тела Владимира Ильича Ульянова (Ленина) Проведенного 22 января 1924 года. Начало 11 ч. 10 мин. Закончено 15ч. 50 мин. Вскрытие проводил проф. Абрикосов, в присутствии проф. Ферстера, проф. Осипова, проф. Дешина, проф. Вейсброда, проф. Бунака, д.ра Гетье, д-ра Елистратова, д-ра Розанова, д-ра Обуха и народного комиссара Здравоохранения СССР Семашко АНАТОМИЧЕСКИЙ ДИАГНОЗ Распространенный артериосклероз артерий с резко выраженным поражением артерий головного мозга. Артериосклероз нисходящей части аорты. Гипертрофия левого желудочка сердца. Множественные очаги желтого размягчения (на почве склероза сосудов) в левом полушарии головного мозга в периоде рассасывания и превращения в кисты. Свежее кровоизлияние в сосудистое сплетение головного мозга под четверохолмием. Костная мозоль левой плечевой кости. Инкапсулированная пуля в мягких тканях верхней части левого плеча.
ЗАКЛЮЧЕНИЕ Основой болезни умершего является распространенный артериосклероз сосудов на почве их преждевременного изнашивания. Вследствии сужения просветов артерий и нарушения его питания от недостаточного потока крови, наступили очаговые размягчения ткани мозга, объясняющие все предшествующие симптомы болезни (параличи расстройства речи). Непосредственной причиной смерти явилось: 1. Усиление нарушения кровообращения в головном мозгу. 2. Кровоизлияние в мягкую мозговую оболочку в области четверохолмия.
Горки, 22 января 1924 года Подписи всех присутствующих.
пенсионер
гражданин