Обыкновенный фашизм или жертвы голодомора-2

2008-02-06T10:34:19+02:00 2008-03-21T21:41:07+02:00
0
Жандармы
+ 180
Великий Гуру
Я так понимаю, что некоторые коллеги из данной ветки начали вешать ярлыки на участников (сталинисты, тоталитарное мышление и пр.). Я же не смотря ни на что продолжаю утверждать, что наша страна сначала медленно, но уверенно, а сейчас семимильными шагами, сползает к государству фашистского типа. Я весь ноябрь читал и смотрел произведения студентов, посвящённых голодомору. Но вот мне в руки попалась научная работа студентки (19 лет), я вчера весь день был под впечатлением от прочитанного и решил не отвечать на восхищённые посты novik. Он восхищается "демократией" на Украине, являясь её патриотом, однако живёт в тоталитарной России и любит её как незабвенная Валерия Ильинична Новодворская. Но речь не об этом. Я цитаты из сего опуса повыставляю, повторюсь - эту студентку я хорошо знаю, вполне нормальная девушка, но фашистско-бандеровская пропаганда последних лет сделала в умах молодёжи (да и не только) страшный сдвиг.

Цитата:«Дніпрова хвиля», як джерело дослідження культури Полтавщини
періоду німецької окупації

Будь що починається там, де закінчилося. Розмиті образи, відірвані від часу та простору. Душі, які не знаходять спокою, рухаючись шляхом, який накреслений невидимою рукою. Мандрівка, яка є минулим та може бути майбутнім.
Джерела, які зберігають таємницю минулого - це дещо незвичайне, це
те, що може наблизити до справжнього скарбу людського життя - до істини.
Істина, не менш, ніж брехня, потребує доказів. Важливим доказом розвитку ,
культури на Полтавщині в період німецької окупації є часопис «Дніпрова
хвиля» та «Вечірній Листок».
Пращури та нащадки лиха давніші за пращурів та нащадків радощі. Але
у підґрунті будь-якого лиха - таємна значимість, а в деяких людей, навіть
архангельська велич.
... події, засвідченні в джерелах, ще раз підтверджують невмирущість нашої ментальності.
Так 14 квітня 1942 року світ побачив перший номер «Вечірнього Листка», який щодня повідомляв населення про останні воєнні, культурні й політичні новини в усьому світі та у самому Кременчуці [2, 1].
На другому місяці окупації в місті почав виходити кременчуцький округовий часопис «Дніпрова хвиля».
Коли оглядаєш широку панораму надрукованого в часописі, бачиш перед собою енциклопедію народного життя Полтавщини. У працівників редакції була висока і благодійна мета, яка спонукала народ вірити, що кращі часи прийдуть. Своїми статтями, об'явами у часописі вони підіймали настрій місцевому населенню, запевняли, що не все так погано у житті. Зберігаючи точність у відтворенні конкретних історичних фактів у «Дніпровій хвилі», можна сказати, що у відношеннях між німцями та українцями дещо був присутній фактор людяності. Це стосувалося в основному питань культури. Нацисти цінували мистецтво, вони захоплювалися ним, і розважалися за допомогою нього. І, як зазначалося у газеті, час від часу окупанти відновлювали культурні заклади, відкривали трирічні школи, клуби, бібліотеки, дозволяли проводити святкові концерти, історичні виставки, театральні вистави та ін.
Так, у неділю 21 червня 1942 року музична школа імені Лисенка в Кременчуці святкувала День звільнення України від більшовиків. Був проведений концерт в міському театрі. Пролунали соната «Амоль» Гріга, «Вальс» Шопена, «Гавот» Госека [4, 1]. Виступила хорова капела під керівництвом пана Сапсай і балетна школа пана Артеменка, солоспів Матвієнко, виступили скрипачка Похила, скрипач Кулинський, акомпаніатор Булищенко, піаністи Яворська і Федоренко, балетова пара Гудова й Артеменко, струнний оркестр під керівництвом пана Голубника [5, 2]. Все це дарувало місцевому населенню багато задоволення, можливість забути хоча б на хвилину про тяжкі часи, які очікували їх за дверима музичної школи.
Окупанти нерідко демонстрували полтавчанам своє життя у Німеччині, щоб викликати в них бажання добровільно погодитися працювати на велику державу А. Гітлера. Ось, що зазначається з цього приводу в основному джерелі: «Після відкриття землемірної школи, яке відбулося в приміщенні кінотеатру «Колізей» відділом Пропаганди був продемонстрований кінофільм із життя німецьких селян» [6].
А в «Дніпровій хвилі» за 26 червня 1943 року повідомлялося про проведення виставки в музеї: «В фойє Міського Театру відкрито виставку, влаштовану членом відділу Пропаганди у Кременчуці Штафелем.
Простота, правдивість і скромність, - ось, що впадає в око на цій виставці.
Фотознімки краще від всяких слів оповідають українцям про життя, побут і працю в Німеччині, про життя А.Гітлера, про сердешне до нього ставлення вояків, співпрацівників, дітей і взагалі всього населення, про чудові великі міста, про культурні села, про чарівну природу Німеччини.
Прекрасно виконані експонати. На вітрині також були виставлені оригінали листів, надісланих нашими земляками, що працюють у Німеччині.
Мета виставки, як зазначив Штафельфюрер Генер - це дати можливість населенню скласти правдиве уявлення про життя німців, від якої, як і від усієї Європи, більшовики відгородили українців високим муром» [7, 1].
«Українці повинні відкинути будь-який страх перед німцями й своєю працею допомогти їй найскоріше покінчити з ворогом» - було написано в одній з німецьких доповідей.
Читачі газети також могли прочитати на її сторінках слова й музику українського національного гімну «Ще не вмерла Україна», марш Українських Націоналістів та ін. [З, 95]. Як було надруковано в «Дніпровій хвилі», українська пісня - найбагатший скарб українського народу, свідок і товариш нової долі і недолі. Наша гордість перед Європою і цілим світом [8, 4].
«Дніпрова хвиля» у своїй статті «Український фольклор» закликала кременчужан пригадати народні пісні та обіцяла друкувати тексти найвідоміших з них з метою відродження національної культури [8, 4].
В окружному часописі згадувалося і про хорове мистецтво, яке мало великий вплив на український народ у духовному значенні. Все це підтверджує той факт, що душі кременчужан не могли просто замовкнути. І пісня давала надію на краще життя. А німці не перешкоджали цьому. Можливо якимось чином сила мистецтва зупиняла їх.
«Дніпрова хвиля» містить інформацію і про розвиток образотворчого мистецтва. Митці не залишили свого високого таланту. Так у часописі зазначалося, що в січні 1942 року розпочала роботу перша полтавська живописно-декоративна майстерня, яка була розташована на розі Олександрівської та Гоголівської вулиці
Театр також не залишився поза увагою «Дніпрової хвилі». «Старанням Відділу Пропаганди України, а головно її невтомного Коменданта оберляйтенанта А. Мауера та театрального лейтенанта Бурша будинок театру ґрунтовно відновлено та перебудовано» (Кременчуцький Міський театр ім. І. К. Тобілевича) [9, 1].
На сторінках часопису зазначалося, що у жовтні 1941 року почав працювати міський театр імені Тобілевича, в якому ставилися українські п'єси заборонених більшовиками авторів: М.Старицького, С.Васильченка, А.Вейсовського та інших. Головним режисером театру був Ф.Т.Мітін [10, 58]. І як свідчили міні-афіши часопису, на сцені театру йшли вистави «Наталка-Полтавка» І.Котляревського, «Циганка Аза» М.Старицького, «Безталанна» І.Карпенка-Карого, «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основяненка, «Гайдамаки» Т.Шевченка та «За двома зайцями» М.Старицького [10, 58]. Афіші так і кидалися у вічі читачам, привертаючи увагу своїм незвичайним змістом. 6-8 серпня в Кременчуцькому Міському театрі ім. І.К.Тобілевича була показана п'єса «За двома зайцями» - режисер М.Баль [11, 4]. А 21 грудня 1941 року актори театру влаштували благодійний концерт, весь касовий збір з якого (6,5 тисяч карбованців) пішов на потреби шпиталю полонених-українців [1,36].
26 травня 1942 року «Вечірній листок» повідомляв, що в театрі ім. Тобілевича у дні Зелених Свят режисером Миколою Балем були показані на високому мистецькому рівні українські вистави [12, 138].
У Крюкові в клубі імені Винниченка також ставили різні вистави, зокрема, оперета Котляревського «Наталка Полтавка». Акторський склад показав свою майстерність у комедії Квітки-Основяненко «Сватання на Гончарівці» [13,2].
На сторінках газети повідомлялося, що й у Маківці з'явився аматорський хор та театр. Перша постанова театру - п'єса Квітки-Основяненко «Сватання на Гончарівці». [14, 2].
Отже, якщо спиратися на факти, подані у «Дніпровій хвилі» та «Вечірньому листку», німці не були проти розвитку мистецтва, бо самі цінували його. Деякі німецькі актори приїжджали до Кременчука і грали у п'єсах.
В «Дніпровій хвилі» не боялися писати і про історію України, зокрема, ' професор І.Крип'якевичг надрукував такі статті, як «Під Росією і Австрією», «Під Австрією» та «Нова українська держава» [15, 3]. Остащ Вишня видав статті «Дещо з українознавства» та «Що таке Україна» [16, 4].
Видавалися статті й іншого змісту. Так О.Алей надрукував свою статтю-звернення до місцевого населення «Радість відродження» до другої річниці окупації міста «...Лише вчора війна - це темна ніч зубожіння і смерті. Сьогодні війна - приносить радість визволення і надії. Радість в її творчій п силі» [17]. Тобто, силу мистецтва розуміли й цінували обидві сторони.
За часів, коли газету редагував Михайло Щепанський, на її сторінках друкувалися матеріали про сталінські репресії, про історію України, про українське життя в окупованому місті та його околицях. Часопис сприяв вихованню патріотичних настроїв серед населення [18].
Астрономи твердять, що Всесвіт виник з дрібної пилинки вогняної матерії, вибух якої наповнив простори зорями й планетами. Можливо, так і часопис за доби німецької окупації міг вчинити спалах серед місцевого населення. Це розуміли і нацисти. Тому, коли окупанти відчули небезпеку від діяльності цієї газети, вони розпочали проводити репресії. 8 березня 1942 р. була арештована група прихильників Бандери у Кременчуці [19, 556].
Після призначення Тарасів редактором, "Дніпрова хвиля" припинила друк просвітницьких матеріалів, повністю перейшовши на подання зведень з фронту, офіційних документів управи та уривків з книги Гітлера "Майн кампф" [18].
Після таких подій газети, що виходили в Кременчуці та по всій Україні люди почали називати «німецькими газетами з українським шрифтом» [19, 234]. І це відповідало дійсності, бо з цього часу на сторінках газет було майже неможливо дізнатися правду про українське життя.
Колонізатори могли принижувати народ, використовувати заради власного збагачення. Така невесела доля судилася і митцям Полтавщини. Хоч цензура обмежувала діяльність редакторів газети, але хоробрий український народ звик відстоювати свої права. Ніщо не може вбити живого духу великої нації. Духовні джерела невичерпні.
«Дніпрова хвиля» - це наче літопис Полтавського краю за часів німецької окупації.
Так, «Дніпрова хвиля» свідчить, що перші місяці окупації німці відносилися ло розвитку культури із захопленням, і недооцінювали небезпеку, яка могла очікувати їх. Але з часом німецьку владу почав непокоїти занадто самостійницький рух, і вони поступово розпочали боротьбу проти національного відродження на Полтавщині. А завершили це протистояння визволителі.
Після визволення Кременчука з-під німецької окупації, «Дніпрова хвиля» зовсім припинила своє існування, а разом з цим почав згасати вогонь істинно, української культури.
Надруковані видання спочатку зберігалися у спец архівах. Можливо, вважалося, що сторінки часопису містять таємну інформацію, яка не повинна бути розголошеною. І це дійсно було так. Чи можливо було за радянських часів стверджувати, що нацисти деякий час були визволителями з-під культурного пригнічення Радянського союзу хоча б ненадовго? Авжеж, ні.

"Убогий человечек, не имеющий ничего, чем бы он мог гордиться, хватается за единственно возможное и гордится нацией, к которой он принадлежит".
Артур Шопенгауэр

Цитата:Он восхищается "демократией" на Украине, являясь её патриотом, однако живёт в тоталитарной России и любит её как незабвенная Валерия Ильинична Новодворская.


Давайте не будем на форумчан вешать ярлыки и судить кто кого как любит?
Жандармы
+ 180
Великий Гуру
Вот такая петрушка. В отношениях нацистов и украинцев была человечность (97 тыс. замучанных в концлагере в районе "Вечно живым" - это верх человечности). Проклятые москали гнобили культуру и искусство, а немцы "Нацисти цінували мистецтво, вони захоплювалися ним, і розважалися за допомогою нього. І, як зазначалося у газеті, час від часу окупанти відновлювали культурні заклади, відкривали трирічні школи, клуби, бібліотеки, дозволяли проводити святкові концерти, історичні виставки, театральні вистави та ін." Почитайте внимательно, как бурлила культурна, гимн "Ще не вмерла..." звучал. Вобщем всё, что сейчас нашим патриотам можно делать и слушать. В январе 1942 года к 24 годовщине Крут было опубликовано стихотворение. Столько праздников было: день рождения фюрера, две годовщины освобождения Украины от большевиков. Сейчас "відродження" духовности идёт по тому же сценарию, тоже звучат те же патриотические песни, снова есть "прихильники Бандери" (а были ли они тогда в Кременчуге?), снова идут разговоры о счастливой жизни в Европе, от которой нас злыдни-москали железным занавесом оградили.
"Убогий человечек, не имеющий ничего, чем бы он мог гордиться, хватается за единственно возможное и гордится нацией, к которой он принадлежит".
Артур Шопенгауэр
Горожане
+ 266
Великий Гуру
одни пели - других вешали и расстреливали. Сейчас очень много публикаций на тему: "как прекрасно жилось украинцам" при фашистах, - это ужасно!
Совесть придумали злые люди, что бы она мучила добрых.
Жандармы
+ 180
Великий Гуру

Цитата:Давайте не будем на форумчан вешать ярлыки и судить кто кого как любит?


По поводу ярлыков:

Цитата:А вот общение в этом разделе почему то напоминает мне форум газеты "Русский патриот" с пьяным неработающим модером и совместным обсуждением темы "Что делать с Украиной?" между группой воинствующих сатанистов-сталинистов и представителями пропрезидентской комсомольской организации, плюс отделными экстремистами-бендеровцами, по своей вьевшейся привычке постреливающих на звук и пук из зеленых кустов засады...


Цитата:Яра! Умничка.
Отлично ты ему ответил.
Человек в явной истерике. Это тот случай, когда для него жизнь такова, какой она ему кажется.



Кто же ярлыки вешает? Я просто высказал ИМХО, так как на протяжении более 2-х внимательно читаю посты товарища novik о России, ее Президенте, состоянии демократии там и пр. Вам нужны цитаты? А по-сути темы Вы что-нибудь сказать можете?
"Убогий человечек, не имеющий ничего, чем бы он мог гордиться, хватается за единственно возможное и гордится нацией, к которой он принадлежит".
Артур Шопенгауэр
Горожане
0
Аксакал
Старший сержант запаса

Забавная реакция...
Цитаты, выдранные из разных топиков сваливать в одну кучу и пытаться на этом сделать какой-то вывод - очень интересный подход...
Кстати, а в приведенном Вами отрывке из моего текста где-то звучал Ваш ник?

Если я напишу: "Да-а-а-а, на этом форуме есть отдельные господа, умственное развитие которых заставляет усомниться в советской системе высшего и среднего образования" (текст сугубо для примера) - Вы это тоже воспримите на свой счет и обвините меня в навешивании ярлыков?

По приведенной Вами статье.
Действительно странное, сумбурное и несколько неприятное лично для меня описание.
Фраза про нацистов, "ценящих культуру" сразу вызвала у меня в памяти оркестры из заключенных Бухенвальда и Освенцима, а также бордели для офицеров и нижних чинов, организованные на базе тех же заведений...
Девочка явно не совсем верно интерпретирует приводимые ею же факты.
Другой вопрос - вы говорили о многих работах по тематике Голодомора, а опубликовали только одну.
Она самая яркая, или самая спокойная, или традиционно-стандартная?

То, что нас носит из сторону - в сторону ни для кого не секрет.
Вас, кстати тоже.
Как эти дети смотрят на мир с одной стороны, также и Вы - с другой.
Они считают всех поголовно советских солдат (хотя думаю, все-таки не всех и не поголовно) насильниками, убийцами и зхватчиками, также и вы видите в ОУНовцах и "бендеровцах" - насильников, убийц и предателей.

А истина, как обычно, где-то посередине...
"Если кто-то вас не переваривает, значит не сумел сожрать". :)
Горожане
+ 266
Великий Гуру
Совершенно с Вами не согласна,- когда речь идёт о фашизме - золотой середины БЫТЬ НЕ МОЖЕТ!! А то, что сейчас пытаются показать, что не такие уж фашисты - оккупанты были жестокие и, что не так они уж плохо относились к населению оккупированных населённых пунктов - это становится системой: и в публицистике, и в периодике, и в СМИ.
Совесть придумали злые люди, что бы она мучила добрых.
Жандармы
+ 180
Великий Гуру

Цитата:Забавная реакция...
Цитаты, выдранные из разных топиков сваливать в одну кучу и пытаться на этом сделать какой-то вывод - очень интересный подход...
Кстати, а в приведенном Вами отрывке из моего текста где-то звучал Ваш ник?


Я Вас очень уважаю как собеседника, поэтому оставим некоторый переход на личности, как непонимание особенностей стиля авторов (мной вашего и наоборот :drinks: )
По Голодомору: в тех работах ничего нового для современного украинца нет: Сталин хотел уничтожить нашу хлеборобскую нацию, графики с численностью населения, фото, "СССР" из скелета, ну и прочие ужасы "проклятого сталинского режима". Я жертвами голодомора-2 называю нас, прежде всего молодое поколение, которые ставят знак равенства между социалистическим строем, при котором они благополучно родились, их родители получили бесплатное образовани и пр. и гитлеровским национал-социализмом. Между советскими солдатами, освобождавшими Родину от коричневой чумы (понимавшей нашу культуру, даже немецкие актёры приезжали к нам в театре играть). Ведь, как выясняется советская власть подавляла всю национальную культуру.
Говорить о том, что истина где-то рядом в данном случае (я целиком согласен с ruda98) в данном случае не приемлемо. Фашизм, интегральный национализм, с его ненавистью к русским, полякам, евреям (почитайте классиков: Донцова, Бандеру, того же Шухевича и К) не может быть нашей идеологией - слишком много горя они принесли нашему народу и пусть в Кременчуге хоть все два года оккупации немцы ходили на выступления скрипачей - это ничего не меняет.
"Убогий человечек, не имеющий ничего, чем бы он мог гордиться, хватается за единственно возможное и гордится нацией, к которой он принадлежит".
Артур Шопенгауэр
Горожане
+ 238
Великий Гуру
А у нас любят писать как нам было бы хорошо при "оккупантах":
То ли при поляках (рассказами про патриота Выговского).
То ли при шведах (рассказами про патриота Мазепу).
То ли при турках (рассказами про конституционного демократа Пилипа Орлыка).
То ли при немцах с австрийцами (в рассказах про патриота Грушевского и УСС).
Я уже молчу про нацистов. Тут и так много про это говорится.
И только при одних "оккупантах" нам всегда плохо: московских, российских, советских.
То есть нам постоянно вдалбливают в голову, что Украина должна быть чьей угодно подстилкой, кроме как российской. И это притом что именно Россия относилась к Украине с наибольшим уважением, а украинцы всегда занимали важные посты в российском/советском государстве.
И я надеюсь - мы победим.
Больше: я уверен - мы победим. Потому что разум должен победить.

Е. Замятин "Мы"

Цитата:Кто же ярлыки вешает? Я просто высказал ИМХО, так как на протяжении более 2-х внимательно читаю посты товарища novik о России, ее Президенте, состоянии демократии там и пр. Вам нужны цитаты? А по-сути темы Вы что-нибудь сказать можете?


Я, как модератор раздела, сделал Вам замечание. Понятельно? Прошу больше так не делать. О приведенных Вами цитатах сказал Яра, поэтому повторяться не буду.
 
Доступ закрыт.
  • Вам запрещено отвечать в темах данного форума.