Валютные кредиты незаконны

2009-10-24T12:07:05+03:00 2009-12-22T12:44:14+02:00
0
Горожане
+ 8
Местный
Сам в этой теме, думаю может кому-то будет интересно.
Просто невероятно, но факт. Молодцы.

http://www.kommersant.ua/doc.html?docId=1259253
Горожане
+ 4
Проездом
А что значит - в этой теме?
Горожане
+ 8
Местный
[quote=Ольга К]А что значит - в этой теме?[/quote]

сражаюсь с банками

Кстати, кому интересно кассационная инстанция выступила на стороне банков практически мгновенно рассмотрев дело и конечно не в пользу заемщиков.

Привожу его текст.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2009 р. № 9/70пд

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Губенко Н.М.,

Суддів: Барицької Т.Л.,
Мирошниченка С.В. (доповідач),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ВАТ \"ВТБ Банк\" в особі Донецької філії ВАТ \"ВТБ Банк\",
Національного Банку України

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009 р.

у справі № 9/70 пд господарського суду Донецької області

за позовом ТОВ \"Готель Централь\"

до ВАТ \"ВТБ Банк\" в особі Донецької філії ВАТ \"ВТБ Банк\"

про визнання недійсними кредитного, іпотечного договору та договору застави майнових права

за участю представників сторін:

позивача Дорошенко Д.П.,

відповідача
НБУ Герасім Т.В.,
Ващенко Е.В.,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ “Готель Централь” звернулось до господарського суду з позовом до ВАТ “ВТБ Банк” в особі Донецької філії ВАТ “ВТБ Банк” про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007, іпотечного договору №69Вз/2007, договору застави майнових прав №69Вз-1/2007.
Рішенням господарського суду Донецької області від 20.08.2009 р. (судді: Марченко О.А., судді Іванченкова О.М., Нестеренко Ю.С.) позов задоволено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009 р. (судді: Акулова Н.В., Геза Т.Д., Старовойтова Г.Я.) вказане рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Водночас, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернувся Національний банк України, який просив рішення та постанову у даній справі скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм права та направити справу на новий розгляд.
Заслухавши пояснення представників сторін та Національного банку України, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, правильність застосування господарськими судами норм права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга Національного банку України підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановили суди попередніх інстанцій, 16.06.2007 р. сторони уклали кредитний договір №69В/2007, за яким відповідач зобов\'язався надати позивачу грошові кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13000000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013 р., а позивач взяв на себе обов\'язок перерахувати банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 % річних на рахунок №20681301003847.840.1 щомісячно до 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту.
Згідно договору №1 від 14.12.2007 р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007 р. сторони визначили, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п. 1.1.1 сума кредитної лінії 19400000 дол. США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1-13000000 дол. США; б) ліміт кредитування 2-6400000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 - долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубль, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.; п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 % річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США - 11,5 % річних, за користування часткою в російських рублях - 12,5 % річних, за користування часткою кредиту в гривнях - 16,5 відсотків річних.
Як з’ясували господарські суди, 17.09.2008 р. сторони уклали договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007 р., текст договору викладено наступним чином: п. 1.1.1 сума кредитної лінії 19400000 дол. США, в т. ч., ліміт кредитування 1 - 13000000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6400000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 - долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубль, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013 р.; п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 % річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США - 11,5 % річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях -12,5 % річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях - 16,5 % річних.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в іноземній валюті в сумі 18832871,28 доларів США та в національній валюті України у розмірі 2864000 гривень.
16.06.2007 р. сторони підписали договір застави №69Вз-1/2007, за яким заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов\'язання за кредитним договором передає у заставу заставодержателю належні йому майнові права; під зобов\'язанням у договорі застави розуміється зобов\'язання заставодавця перед заставодержателем, що випливають з кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007 р.
Відповідно до п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених договором №2 від 29.02.2008 р.) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008 р. та усіх додаткових угодах до нього, які є його невід\'ємними частинами, укладеному між заставодавцем та ТОВ „РОСУКРОЙЛ\", яке є боржником заставодавця за вказаним договором інвестування. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92112000 грн.
16.06.2007 р. сторони підписали договір іпотеки №69Вз/2007, згідно п.1.1 якого, предметом договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п. 1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов\'язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року.
Як вбачається з п.1.3 іпотечного договору, предметом іпотеки є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А\'-1) площею 5089,5 м2, підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 м2, заг. площею 7289,8 м2, що знаходяться у м. Донецьк, вул. Артема, 87.
Таким чином, для забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007 р. сторони уклали договір застави №69Вз-1/2007 та договір іпотеки №69Вз/2007 від 16.06.2007 р.
Предметом позовних вимог є визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007 р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007 р.
Задовольняючи позов, господарські суди попередніх інстанцій застосували положення п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України \"Про систему валютного регулювання і валютного контролю\", згідно яких індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Господарські суди прийшли до висновків, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб\'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.
Зважаючи на відсутність у сторін індивідуальних ліцензій, господарські суди задовольнили позов та визнали недійними укладені сторонами договори.
Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на наступне.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю\" (надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв\'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції. Відповідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Господарські суди не звернули увагу на наявність у відповідача банківської ліцензії № 79 від 20.04.2007 р., виданої Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України \"Про банки та банківську діяльність\".
Крім того, господарські суди не в повній мірі дослідили обставини щодо застосування положень Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю\". Зокрема, п. 4 ст. 5 Декрету визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі . Проте, господарські суди не з’ясували чи встановлено чинним законодавством зазначені вище обмеження, а відтак чи підлягала застосуванню до спірних правовідносин сторін вказана норма.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у порушення вимог ст. 43 ГПК України прийняті без всебічного, повного і об’єктивного розгляду обставин справи.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справі лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.
Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд. При новому розгляді справи суду необхідно більш ретельно з’ясувати вимоги позивача, заперечення відповідачів, всім доказам дати оцінку у їх сукупності і в залежності від встановленого у відповідності з нормами закону вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ВАТ \"ВТБ Банк\" в особі Донецької філії ВАТ \"ВТБ Банк\" задовольнити частково, а касаційну скаргу Національного банку України задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009 р. у справі № 9/70пд скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Головуючий Н. Губенко

Судді Т. Барицька

С. Мирошниченко
Горожане
+ 4
Проездом
И как успехи? что получается? у меня суд с Приватом, тяжело продвигается.
 
Доступ закрыт.
  • Вам запрещено отвечать в темах данного форума.